###Челсі - Манчестер Юнайтед 3:1. Тактичний аналіз матчу ###
Формації команд
Жозе Моуріньо переважно віддає перевагу діям в системі «4-2-3-1», будуючи захист, зорієнтований на покриття простору і суперника. Зустрічаючи «Манчестер» на його половині поля, «Челсі» використовував формацію «4-1-4-1», максимально перекриваючи можливі продовження атаки через центр, відповідно і пресинг лондонців застосувався п'ятьма гравцями. Вони в залежності від ситуації намагались створити кількісну перевагу на окремих ділянках поля, переважно - на лівому крилі атаки.
Опускаючись нижче по полю підопічні Моуріньо максимально звужують простір між двома лініями захисту, а в зоні між цими лініями в залежності від флангу дій або Давід Луіс, або Рамірес беруть під персональну опіку суперника, що веде туди зміщення. Це і є тип захисту, який поєднує в собі як роботу в зонах, так і персональну опіку. Тут гравці не витримують настільки чіткі лінії (як приклад можна привести "Атлетико" Мадрид, гравці якого працюють виключно в зонах), а намагаються розташовуватись ближче до суперника, щоб створювати тиск на них та перешкоджати продовженню атакуючих дій через опонентів, що перебувають в зоні їх діяльності. Перевага над зонною опікою - є відстань до суперників та можливість більш щільно їх опікати. Недоліком же є можливість суперника завдяки маневру звільнити певні ділянки футбольного поля для проведення своїх атак.
Можливо, невеличкою несподіванкою була поява в старті Самуєля Ето'о, а відповідно і зміна маневру попереду як від Оскара, який в зв'язці з Торресом більше шукає простір між лініями захисту, адже Фернадо - класичний форвард для системи «4-2-3-1», який працює виключно на глибину атаки розтягуючи лінії захисту суперників. В свою чергу Ето'о вміє добре працювати в двох напрямках як відтягуючись в середину відволікаючи за собою опонента, так і на глибину. В цьому варіанті Оскар шукав місце зміщеннями на фланг, формуючи трійки в нападі справа, і зліва. Вінгери розташовувались широко, по полю, впершу чергу не дозволяючи МЮ, активно грати флангами, що є сильною стороною гри підопічних Девіда Мойєса.
«Манчестер» також вів гру в тактичній системі «4-2-3-1», але попереду з фальшивою дев'яткою Янузаєм. Загалом потрібно сказати, що Мойєс, намагається дещо змінити систему гри своєї команди, по крайній мірі, в тих матчах, коли наставник не може розраховувати на Руні чи ван Персі. Як і раніше ще за часів Алекса Фергюсона, флангові вінгери працюють на ширину атаки, мало зміщуючись в середину поля, для створення чисельної переваги в центрі, а в цій грі Янузай, який діяв вище за Велбека, також вів зміщення в край, відволікаючи за собою захисників «Челсі». План на гру Мойєса полягав в бажання наситити зони на флангах і тим самим відкривати коридори між правим і центральним захисником на одному фланзі і цей же коридор на протилежному фланзі атаки.
Всі свої моменти біля воріт господарів «Манчестер» створив саме звільненням простору в цьому коридорі, на позицію «інсайда» на швидкості виходили або вінгер, або по перерві Джонс. Велбек вів наступальні дії з глибини, працюючи на швидкості.
Цікаве поєднання фальшивої дев'ятки Аднана Янузая і десятки Денні Велбека, яке, до слова, було вперше використане Давідом Мойєсом за часу його роботи на чолі манкуніаців, це дозволило «Манчестеру», отримати певну перевагу в контролі м'яча і території, завдяки глибокій позиції від Велбека, мати чисельну перевагу в центрі поля і при цьому активно розтягувати коридори між гравцями однієї лінії в захисті «Челсі», але в цілому не спрацювало в даному матчі. Чому? Тут може бути декілька пояснень: надто велика зорієнтованість на гру флангами, 46% своїх атак гості провели по правому крилу атаки, 36% по лівому і лише 19% через центр.
Це дозволяло здійснювати багато кросів в штрафний майданчик господарів поля (26 за матч), але зміщення на лівий край Янузая і досить глибока позиція в середині поля від Велбека не дозволяли активно тиснути на центр і навіть просто кількісно в штрафний майданчик підтримати атаку окрім Велбека ніхто не встигав. Крім цього і сам Денні не завжди закривав позицію центрфорварда. На виході лише чотири кроса були точними, при цьому два з них було виконані при розіграші стандартних положень, відповідно - лише два точних кроса в позиційних атаках з 24, а це надто мало, щоб натиснути в достатній мірі на центр захисту «Челсі».
Активна гра флангами за наявності в складі ван Персі і Руні несе значно більше загрози опонентам, адже голландець добре грає на вістрі, а Вейн, який в Мойєса працює з глибини, добре обирає час та місце для підтримки Робіна попереду, чого не вистачало Велбеку в цьому матчі.
Іншим пояснення може бути недостатній рух вперед від Філа Джонса, який мав би покривати зону в центрі за четвіркою атакуючих гравців «Манчестера», виступаючи гравцем, через якого можна було б змінити вектор атаки та перевести гру на протилежний край, додавши руху м'яча.
Чому саме Джонс, а не Каррік? Це припущення засновано на грі Філа по перерві і значно більшій активності в грі на атаку команди, при цьому Каррік продовжив працювати нижче на полі, покриваючи опорну зону манкуніаців.
МЮ в першому таймі зі своєї переваги в володінні м'ячем і території зміг витиснути два моменти - в перші 15 хвилин завдяки активному пресингу (до слова, в цей відрізок часу володіння мечем було 76% на 24 на користь підопічних Мойєса), - і в останній третині тайму, коли Велбек встиг на швидкості з глибини поля війти в штрафний майданчик і зіграти на випередження.
Але при цьому гості двічі пропустити досить неприємні м'ячі, які команда класу «Манчестера» не мала б пропускати. Обидва рази гості не встигали перебудуватись. Перший гол стався через погану підстраховку від центральних захисників Джонса, який, зміщуючись в фланг за Ето'о, був обіграний один в один, а зону Філа ніхто не закрив, тим самим дозволяючи Самуєлю нанести удар з 20 метрів.
Другий гол прийшов після стандартного положення. Діючи персонально при стандартах, гравці маневрують за суперниками, тим самим залишаючи власні зони дій, і в момент підбору м'яча «Челсі» Евра, з зони якого прийшов пас на Ето'о, опинився в центрі штрафного, а Янг вибігав, створюючи штучний офсайд.
У таких моментах команда є дезорганізованою в захисті, що дозволило господарям поля швидко використати вільний простір на лівому фланзі захисту суперника, звідки пішла передача на передню штангу, де Ето'о, який розташований лицем до воріт, отримав перевагу над захисниками, щоб зіграти на випередження. Ці нюанси виходу з захисту при стандартних положеннях для команд, які грають персонально в захисті, важко відпрацьовувати, і це є одним з недоліків побудови захисту цього типу при розіграшах кутових чи штрафних ударів.
З поновленням гри Мойєс вимушено змінив Патріса Евра на Смолінга, таким чином Рафаель перейшов на лівий край захисту, що дещо обмежило його атакуючий потенціал, і він менше аніж в першому таймі загострював гру. Зрештою і вихід на поле Хав'єра Ернандеса не змінював нічого в побудові манкуніаців: Янузай змістився на місце Янга і став працювати більше на ширину атаки, як класичний фланговий вінгер, при цьому сам Ернандес більше діяв, як Аднан до перерви, часто зміщуючись в середину поля і на праве крило атаки.
«Челсі», маючи перевагу вже в три м'ячі, дещо знизив темп гри і почав діяти більш звично попереду, намагаючись використовувати простір. Для цього Ето'о більше зосереджував увагу на утворенні глибини атаки, а Оскар відповідно вів гру між лініями захисту, менше працюючи на фланги. Які в першому таймі, так і по перерві МЮ не вистачало тиску на центр захисту "Челсі" і швидкого руху м'яча, хоча один гол їм вдалось відіграти.
Статистика
Підсумки
Девід Мойєс продовжує шукати оптимальні поєднання гравців в нападі поки поза грою перебувають лідери колективу. Варто відзначити, що наставник намагається збагатити атакуючий потенціал команди, шукаючи позицію на полі для Янузая, і цікаві рішення щодо звільнення простору в захисті суперників, але поки що цього недостатньо.
Також складно сказати, скільки часу потрібно Мойєсу, щоб донести свої вимоги до підопічних, і чи буде в нього цей час, але по крайній мірі видно намагання наставника розвивати командну гру, завдяки новим тактичним засобам, щодо гри в нападі.
«Челсі» в цій грі досить легко довів свою перевагу на даний момент, в першу чергу - в вмінні використовувати недоліки гри суперника в захисті. Підопічні Моуріньо виглядали більш цілісним колективом, і саме вони керували темпом гри, що вкупі привело до впевненої перемоги.
